Пошук

Інформаційні матеріали до 80-х роковин масових розстрілів у тюрмах НКВД у червні-липні 1941 року

Дата: 01.07.2021 14:55
Кількість переглядів: 401

Український інститут національної пам’яті

 

 

Інформаційні матеріали

до 80-х роковин масових розстрілів у тюрмах НКВД у червніипні 1941 року

 

 

Ключові повідомлення

Історична довідка

Регіональний вимір трагедії

Спогади очевидців

Корисні посилання

 

 

Ключові повідомлення

 

 

Початок німецько-радянської війни обернувся для мешканців Західної України драматичною сторінкою – масовими розстрілами вязнів у тюрмах. 23 червня ми вшановуємо память цих жертв радянського тоталітарного режиму.

На початок німецько-радянської війни застінки НКВД УРСР були переповнені. В них утримували 73 тисячі осіб, в тому числі контрреволюційних та антирадянських елементів”. Перед відступом радянських військ постало питання, що робити з усіма увязненими? З метою його вирішення 23 червня 1941-го нарком держбезпеки Меркулов підписав наказ про тюремний облік усіх увязнених і їх розподіл на тих, кого розстріляти, а кого депортувати в концтабір.

Через блискавичний наступ Вермахту реалізувати його не встигли, тому видали нову вказівку – всіх політичних та економічних злочинців стратити.

Спочатку розстрілювали по одному, а потім групами без суду і списків. Увязнені намагалися чинити опір, однак їхні виступи призводили до жорстокіших розправ.

Масові екзекуції для так званого розвантаження тюрем” розпочалися із прикордонних Перемишля та Добромилі 22 червня 1941 року. До кінця місяця розстріли відбулися у Львові, Дрогобичі, Самборі, Стрию, Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці, Дубно та  інших містах.

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України страчено понад 24 тисячі осіб. Далі таку ж практику застосували в центральних і східних регіонах.

У  контексті  міжнародного  права  такі  дії  органів  НКГБ  і  НКВД  можна

кваліфікувати як злочин проти людяності. Вочевидь, саме тому десятки років його сліди спецслужби ретельно ховали. Завдяки декомунізаційному пакету” законів, а саме про розкриття архівів каральних органів, правда про перші дні німецько- радянської війни стає доступною.

 

Історична довідка

Друга світова війна, розвязана у вересні 1939 року нацистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом, стала для людства величезною трагедією.

Для мешканців Західної України цей вересень приніс радянську окупацію,

монополію комуністичної партії, цензуру, терор і репресії проти колишніх державних службовців, політичних діячів, землевласників, військових, колоністів, депортації ворогів народу”.

Початок німецько-радянської війни обернувся для мешканців Західної України ще однією драматичною сторінкою – масовими розстрілами вязнів у тюрмах. Від кінця червня до початку липня 1941 року радянська влада знищила понад 24 тисячі бранців.

На червень 1941 року в УРСР діяло 62 тюрми НКВД. Попри те, що розраховані вони були на 30 тисяч людей, комуністи посадили в них майже 73 тисячі арештантів – не лише кримінальних і побутових злочинців, а й політиків, релігійних діячів, митців, колишніх чиновників і військових, вихідців із буржуазії”, куркулів”, активістів національно-визвольного руху.

22 червня 1941-го НКВД видав директивний лист про переведення тюрем, таборів і колоній примусового утримання на воєнний лад. Звільняти арештантів заборонили, але вязниці мали бути готовими до поповнення підозрюваними в антирадянській та шпигунській” діяльності як потенційно небезпечними в умовах німецької окупації. Для розвязання проблеми переповнення тюрем 23 червня 1941 року нарком державної безпеки Меркулов видав наказ № 2445/М, згідно з яким утримуваних взяли на облік, розділивши на дві категорії: підлягають розстрілу і мають бути евакуйовані в концтабори.

В УРСР начальник республіканського тюремного управління НКВД Філіппов надіслав командирові 13-ї дивізії НКВД полковнику Завялову план евакуації вязнів із західного регіону, за яким передбачалося вивезти понад 23 тисячі осіб у тюрми й табори Киргизької РСР, Башкирської АРСР, Красноярського та Орджонікідзевського країв, Чкаловської, Архангельської, Івановської, Молотовської, Ростовської, Новосибірської, Орловської, Тульської, Свердловської, Харківської, Омської, Вологодської та Читинської областей. Для цього мали виділити 778 залізничних вагонів. Проте лише в окремих містах змогли евакуювати частину вязнів, та й то більшість із них не доїхала до місця призначення – їх стратили в дорозі або вони загинули від нацистської авіації. Так, у  Чернівцях  мали  евакуювати  2  385  вязнів.  Більшість  із  них  вивезли  або етапували пішим порядком на схід, а 222 особи – розстріляли. У Биківні поблизу Києва знищили 110 осіб, вивезених із Західної України.

Через   блискавичний   наступ   нацистів,   відсутність   транспорту  та   інші

обставини план евакуації утримуваних у тюрмах зірвався. Тому поступила нова вказівка – всіх політичних та економічних злочинців стратити, а інших – звільнити.

У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВД самостійно почали знищувати вязнів.

Масові ліквідації відбувались не лише у вязницях Західної України. Так, за повідомленням історика Олександра Пагірі, у перші тижні війни розстріли проводились і у Вінниці та Києві, де вбили 9439 осіб – переважно заарештованих під час Великого терору” 19371938 років. Поблизу Харкова, у селищі Пятихатки, перед відступом радянських військ замордували 8 тисяч осіб, серед яких і полонені польські офіцери. Під час евакуації з Криму НКВД вдалося до масового переслідування й арештів цивільного кримськотатарського населення. 31 жовтня 1941 року в день здачі Сімферополя чекісти розстріляли в камерах усіх політичних злочинців”. Після вступу німецьких військ у міській тюрмі НКВД знайшли тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками. В Ялті 4 листопада енкаведисти перед відходом знищили всіх увязнених. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто на вулицях і дорогах як потенційних ворогів і гітлерівських пособників. Так сталося між Алуштою та Ялтою, в містечку Карасубазар (нині – Білогірськ).

 

Добромиль

 

Регіональний вимір трагедії Львівщина

 

Вбивства політичних вязнів почалися у прикордонних тюрмах – у Перемишлі та Добромилі.

У Добромилі на Старосамбірщині в радянський час працював відомий санаторій, збудований на місці соляних шахт. Те урочище в народі віддавна називалося Саліна.

2223 червня 1941 року тут закатували тисячі вязнів Перемишлянської тюрми (тоді – територія УРСР, нині Польща), а також звезли мертві тіла з навколишніх тюрем. У ті дні влада зупинила роботу всіх підприємств, щоб уникнути свідків. Однак, якщо хтось випадково ставав таким – його розстрілювали.

Один вязень, якого кинули у шахту живцем, і він зміг згодом вибратися, згадував: Перед поворотом до четвертої шахти біля костелу кати відібрали жінок, а мужчин повели до саду прямо в пастку. Жінок мордували в костелі, майже не застосовуючи зброї. Їх били по голові чим попало і волокли до шахти, куди кидали і живих, і мертвих. Одночасно почалася кривава акція над мужчинами. Між деревами розмістили з обох боків кулемети, залишився коридор до шахти. Їх з обох боків розстрілювали і волокли до ями. Кого добивали, кого кидали живим”.

За підрахунками дослідниці Інни Федущак, органи НКВД стратили, понад тисячу людей, котрих скидали в одну з чотирьох шахт. Коли після втечі радянських військ у село зайшли словацькі розвідувальні групи, селяни розповіли про трагедію. Разом почали шукати місце злочину. Йшли по витоптаній траві, якою вели вязнів, і так виявили присипану землею і гіллям шахту. Розкопали її, і відкрилася копальня, вщент забита трупами. Дістати вдалося не більше 500 тіл, решта вже розклалися. Через жахливий сморід, спричинений спекою, шахту із залишками людей закидали землею, а тіла, що вже вийняли, перепоховали за кількасот метрів, зробили насип і поставили хрест. У радянські часи могилу на Саліні не один раз руйнували – хрест викидали, а насип вирівнювали. Проте щоразу люди відновлювали поховання. З 1990-го року в останню неділю червня тут проводяться меморіальні заходи.

 

Дрогобич

У трьох вязницях тогочасної Дрогобицької області (Дрогобич, Самбір, Стрий) розстріляли понад 3 тисячі осіб.

Дрогобицьке обласне управління НКВД і слідча тюрма розташовувалися на

вулиці Стрийській, 3 (нині у цьому приміщенні знаходиться фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка). На 21 червня 1941 року там перебував 81 вязень. Згідно з документами, їх розстріляли в перший день нападу нацистів. Тіла 74 жертв були виявлені 1 липня 1941 року. Відомо, що за період з 22 до 29 червня в Дрогобичі стратили більше тисячі вязнів внутрішньої тюрми НКВД.

У серпнівересні 1990 року під час розкопок на вулиці Стрийській, 3 і території саду, прилеглого до будівлі вязниці, знайшли 486 людських тіл. Після їх досліджень у 2012 році на тому місці відкрили меморіал Тюрма на Стрийській”. У жовтні 2019-го знайшли останки ще 16 людей у 13 захороненнях.

 

 

Львів

Зі звіту начальника тюремного відділення управління НКВД Львівської області Лермана відомо, що на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева розстріляли 2072 особи, а 26 червня затвердили нові розстрільні списки – ще на 2068 бранців. Загалом до 28 червня у Львівській області знищили 4140 вязнів.

Також затримали ще близько пів тисячі осіб, на яких навіть не оформлювали належним чином документи, не висували офіційних звинувачень, просто тримали як оунівців, шпигунів, диверсантів, тобто таких, що підлягають розстрілу.

Зокрема, в тюрмі на Лонцького стратили 1681 особу (трохи менше половини усіх вбитих вязнів Львова). Спочатку енкаведисти розстрілювали у звичний для себе спосіб: індивідуально у спецкамерах пострілом у потилицю. А з наближенням фронту стали страчувати масово: зганяли у камери в підвалах і стріляли з автоматів через дверцята для передачі їжі. В останні ж дні кидали до камер гранати або відкривали двері, щоб арештанти виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, а тим часом їх косила автоматна черга.

Трупи вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, але в останні дні, поспішаючи, кидали у подвірях і підвалах вязниць. Так, у зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було захоронено близько 700 трупів, залитих гашеним вапном (щоб пришвидшити процес розкладання). Згодом розкопки цих місць стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.

Сьогодні відомі імена 747 розстріляних наприкінці червня 1941-го в тюрмі на Лонцького – 509 українців, 177 поляків, 53 єврея, 11 росіян і 7 осіб інших національностей. Із 2009 року у приміщенні колишньої тюрми на Лонцького працює однойменний Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів.

 

 

Рівненщина

У тюрмах Рівненської області (Рівне, Дубно, Острог) 22 червня 1941 року розстріляли до 150 осіб.

У Дубно в ніч на 25 червня вбили ще не менше 250260 осіб безпосередньо у

камерах з автоматичної і стрілецької зброї або закидавши їх гранатами. Коли карателі пішли відпочивати, дехто зумів утекти. Вдосвіта розстрільна команда продовжила роботу.

Тіла вбитих залишились на місці події. Після вступу до міста німецьких військ родичі загиблих із навколишніх сіл упізнали і забрали трупи. Інших поховали на вязничному подвірї.

Рештки жертв злочину віднайдено у 2019 році і перепоховано на міському цвинтарі. У 2021 році розпочато їх реабілітацію. Зокрема, Національна комісія з реабілітації визнала реабілітованими 35 мешканців Рівненщини, які загинули або

Волинь

У Волинській області у червні 1941 року радянська влада знищила понад 4200 вязнів: у Луцьку – понад 2 тисячі (кількість загиблих називають від 2754 до 3500), Ковелі – 250 осіб (за іншими даними – 195), Володимирі-Волинському – близько 2 тисяч.

 

 

Луцьк

Напередодні німецько-радянської війни всі 34 камери луцької вязниці були переповнені – замість максимально допустимих 640 вязнів у ній утримувалося більше двох тисяч. За планом евакуації вязнів із тюрем західних областей УРСР з Луцька мали вивезти 2052 особи, для чого було потрібно 75 залізничних вагонів. Однак жодного бранця так і не евакуювали.

Під час бомбардування Луцька німцями 22 червня 1941 року в будівлі тюрми утворився прохід на вулицю. Через нього вязні спробували втекти. Пощастило небагатьом. Навздогін втікачам були вислані наглядачі та солдати, які розстрілювали сміливців на місці або повертали до тюрми.

Зранку наступного дня до вязниці прибула оперативна група управлінь НКГБ і НКВД Волинської області на чолі з капітаном держбезпеки Розовим. Начальник управління НКГБ капітан Білоцерківський наказав видати опергрупі для розстрілу всіх засуджених і звинувачуваних за політичними статтями. Загалом розстріляли майже тисячу осіб. Ще стільки ж залишилось у вязниці.

Їх вивели у двір, відібрали з них 14 засуджених Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940 року (за порушення трудової дисципліни на підприємствах), 30 побутових злочинців і 40 неповнолітніх. Перших і других звільнили, а неповнолітніх повернули до камер. По решті відкрили вогонь. Потім дали команду тим, хто вижив (їх лишилося близько 50 осіб), підніматися. Під наглядом охоронців їх примусили зносити тіла загиблих до ям і посипати вапном. Енкаведисти тим часом добивали поранених. Захоронення продовжувалося ще й

24 червня. Наступного дня охорона залишила вязницю, до якої незабаром прибули німці. Вони звільнили бранців, котрі вижили.

Німецька окупаційна влада створила спеціальну комісію для вивчення тих

подій. Комісія за участю громадськості та національно-патріотичної інтелігенції Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, огородила, встановила таблички з написами.

У перезахороненні 24 серпня 1941 року брали участь 78 священиків на чолі з єпископом УАПЦ Полікарпом і десятки тисяч людей. Траурна колона розтягнулась на два кілометри.

Загальна кількість убитих бранців Луцької тюрми сягає 2 тисяч. Завдяки пошуковій роботі колишнього вязня тюрми Миколи Куделі вдалось встановити імена майже тисячі загиблих. Вижили біля 100 осіб.

 

 

Ковель

Після першого бомбардування Ковеля нацистами 23 червня вязнів привозили групами до будівлі НКВД біля залізничного вокзалу. На подвірї завели трактор і під гуркіт мотора розпочали розстрілювати і скидати тіла у величезні ями. Тих, кого не встигали вивозити, вбивали поспіхом у камерах. За один день, за дослідженням краєзнавця Володимира Рожка, розстріляли 250 бранців, за іншими даними – 195 осіб.

У 1942 році громадськість отримала дозвіл на розкопки у підвалах НКВД. Мешканка села Старі Кошари Тетяна Жук згадувала, що її сина Олександра, 1918 року народження, заарештували у 1940-му за громадську активність – він працював учителем, вів у селі драматичний гурток, співав у хорі, захоплювався творчістю Тараса Шевченка. Жінка впізнала сина за волоссям і одягом, бо сорочки були підписані на рукавах. На її очах також дістали з ями 22 трупи, звязаних між собою колючим дротом.

23 лютого 1942 року розстріляних перепоховали. На тому місці спорудили памятник, однак у 1944 році радянська влада його знищила.

Відомо ще про одне поховання розстріляних бранців ковельської тюрми – на

території нинішнього газового господарства на вулиці Степана Бандери. Нині на цьому місці встановлено памятну дошку.

 

 

Тернопільщина

У другій половині червня 1941 року в тюрмах Тернопільській області утримувалося понад 3806 вязнів: у Бережанах – 376, Кременці – 350, Чорткові – 1290, Тернополі – 1790. Усіх їх мали евакуювати вглиб СРСР – в Омську, Чкаловську, Харківську області, Красноярський край тощо.

Керівництво НКВД доручило переглянути списки політичних вязнів й виділити тих, які підлягали розстрілові. Так, начальникові тюремного управління НКВД Філіппову звітували, що 23–24 червня були приведені до виконання вироки засуджених до вищої міри покарання – розстрілу в тюрмах Тернополя, Чорткова, Кременця, а 27 червня – у Бережанах. Евакуація увязнених почалася 29 червня. В іншому документі зазначалося, що всі вироки арештантам – розстріли і звільнення, датовані наказом від 26 червня 1941 року. Відтак 560 осіб із Тернопільської тюрми до 29 червня розстріляли, а тюремні справи на них знищили.  Так,  лише  упродовж  одного  дня,  28  червня  1941  року,  комендант

 

управління НКВД Тернопільської області Абрамян у присутності начальника 2-го відділу управління НКВД Тернопільської області Олександрова і прокурора зі спецсправ Тернопільської області Бондаренка розстріляв 407 особливо небезпечних державних злочинців”.

Капітан управління НКВД Філіппов у доповідній наркому НКВД УРСР Сергієнку від 5 липня вказував, що у Тернопільській тюрмі залишилися тільки інваліди і літні люди. Усі інші розстріляні, звільненні та 1084 людини пішим етапом направлені на станцію Підволочиськ. По дорозі при спробі втекти 18 увязнених вбиті”. Очевидно, під час маршруту до цієї колони приєднали арештантів із камер попереднього увязнення в Збаражі, Скалаті та Підволочиську.

У Волочиську (нині – Хмельницька область) їх завантажили у вагони і відправили на Урал. Так, станом на 6 липня з Тернополя вивели 1141 особу, з яких 955 опинились у Верхньо-Уральській вязниці, решта – в Магнітогорській №

3. В іншому документі підкреслювалося, що від розстрілів ніяких слідів у тюрмі не залишилось, все було організовано згідно вказівок”. Натомість, начальник Тернопільської тюрми № 1 у перших числах липня засвідчив, що з його закладу звільнено 217 вязнів, а 5 арештантів, хворих на туберкульоз, залишили у вязниці з відкритою камерою.

У Кременецькій тюрмі НКВД 23 червня 1941 року розстріляли 38 вязнів.

 

 

Бережани

28 червня 1941 року в Бережанській тюрмі було розстріляно 184 особи, ще 48 увязнених мали бути розстріляні пізніше. Так звітували начальнику тюремного управління НКВД капітанові Філіппову. У документах за 28 червня йдеться, що повстанські загони ОУН у Бережанах здійснили три спроби захопити місцеву тюрму аби звільнити політичних вязнів. Пізніше працівники НКВД звітували, що в Бережанській тюрмі залишилися 48 з/к, не захоронені землею, 20 трупів залишилося у підвалі адмінкорпусу тюрми не вивезені і 40 трупів скинуті у річку під міст. У тюрму м. Тернопіль відіслано 94 з/к”.

 

 

Чортків

За даними НКВД, у Чортківській тюрмі 23 червня 1941 року розстріляли до 800 увязнених, а 300350 інших бранців завантажили 29 червня у товарняк та евакуювали у Гусятин. Ще 600 (за іншими даними – 800–900) наступного дня готували відправити пішим ходом на Камянець-Подільський.

Заступник начальника тюремного управління НКВД УРСР Демехин в кінці липня   звітував  у  Москву,   що   2  липня  почалася  евакуація  954-х  бранців

Чортківської тюрми. Він зауважив, що вязні йшли з Чорткова до Умані через Камянець-Подільський – Жмеринку – Тиврів – Ситківці – Христинівку. Було зафіксовано, що під час руху при спробі повстання і втечі було розстріляно 123 членів ОУН”.

Частину евакуйованих арештантів чортківської, а також чернівецької і коломийської тюрем (разом 14 вагонів) підігнали 5 липня до мосту Кострижівка– Заліщики. Однак напередодні радянські сапери, щоб уповільнити просування нацистів, підірвали цей міст між двома берегами Дністра. Рухатися далі було неможливо – не було колій. Тоді вагони з людьми облили бензином, підпалили і штовхнули в Дністер. Не вижив ніхто. Течія Дністра принесла тіла до берегів молдовського міста Вадул-луй-Воде. Там їх поховали у братській могилі. Місцеві згадували, що руки у жертв були зв'язані дротом.

 

 

Івано-Франківщина Івано-Франківськ (на той час – Станіслав)

Масові розстріли у Станіславській тюрмі у червні 1941 року проводили в

камерах, на подвірї, а також за межами міста – в урочищі Демянів Лаз. Василь Ніновський – вязень, якому вдалося врятуватися, в книзі Відлуння Ленінського пекла” описав, як 29 червня 1941 року його і ще сотні арештантів вивели на подвіря тюрми, звязали руки мотузками (оскільки кайданів уже не вистачало) та погрузили у вантажівки в такій кількості, що можна було задихнутися.

Радянська влада здійснювала злочини переважно вночі під шум двигунів, аби не було чути пострілів. Ями готували заздалегідь. Василь Ніновський зазначив, що розстріли на місці проводили щонайменше чотири десятки енкаведистів. Вони поспішали. Частина арештантів намагалася втекти, але їм це не вдавалося. Тоді врятувалися лише декілька осіб. Усього в тюрмах НКВД Івано-Фраківщини у 1941 році знищено 2 500 вязнів.

Дем’янів Лаз урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в'язнів з тюрми НКВД. Розстріли проводили в кінці червня перед відступом радянських військ у 1941 році. В 1970 році поховання зачистили бульдозерами.

21 вересня 1989 році під час розкопок українське товариство Меморіал” знайшло три могили з останками 539 людей, із них 129 дівчат. Більшість загиблих убиті пострілом у потилицю з дрібнокаліберної гвинтівки, груди багатьох простромлені багнетом. Серед тих знахідок були особисті речі – ремінці, обручки, запальнички. В кишенях одягу та за халявами чобіт – квитанції, квитки, навіть вироки суду. Написано – 3, чи 5, чи 7 років позбавлення волі. Насправді ж людей було страчено.

Фахівці змогли ідентифікувати 524 особи. Вони були засуджені радянською владою від 3 до 25 років увязнення. В 1998 році недалеко від поховань відкрили меморіальний комплекс Дем'янів Лаз” – перше віднайдене на Івано-Франківщині масове поховання жертв політичних репресій 1939–1941 років.

 

Умань

 

Черкащина

2 липня 1941 року з Чортківської тюрми пішим ходом вивели 954 арештантів. Це були мешканці Монастириського, Чортківського, Борщівського, Теребовлянського, Бучацького районів Тернопільщини. Етап слідував через Камянець-Подільський, Жмеринку, Тиврів, Ситківці, Христинівку до Умані. Більшість ішли босоніж. Попереду – кінна розвідка, поряд – конвой. На підході до села Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але енкаведисти з кулеметів зруйнували її вщент. У Гуштині чекісти побачили двох хлопців, які виглядали з-за хати. Їх заарештували й доєднали до колони.

На цьому шляху із Чорткова до Умані через спробу втечі або виснаження було розстріляно 187 осіб. В Умані 20 липня за розпорядженням воєнного прокурора фронту і заступника народного комісара державної безпеки УРСР Ткаченка вбили понад 700 бранців Чортківської тюрми, засуджених і підслідних за контрреволюційними статтями.

Поховали розстріляних в Умані у дворі колишнього приміщення міського відділу НКВД і на прилеглій території, а також на Міщанському католицькому кладовищі (провулок Залізняка). У 2011 році в Умані спорудили меморіал із викарбуваними на гранітних плитах відомими іменами вязнів Чортківської тюрми, розстріляних на Черкащині.

 

 

Корисні посилання

 

  1. Бондарук Л., Зек Б., Яцечколаженко Т. Кривавий слід НКВС // Проект Україна”. Волинь 1939-1946. Окупована, але нескорена/ Лариса Бондарук, Богдан Зек, Тетяна Яцечколаженко. – Харків, Фоліо, 2020. – 572 с. – С.57-91.
  2. Деревяний І. Розстріли вязнів в червні-липні 1941 р. Як це було (фото) // Історична правда. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/06/24/43789/
  3. Зек Б. М. Луцьк у роки нацистської окупації (19411944): монографія / Богдан Миколайович Зек. – Луцьк: Вежа-Друк, 2017. – 421 с.
  1. Коц М. Г. У лабетах червоних вампірів (репресії радянських визволителів” проти українських патріотів на теренах Волині в 1939-1941 рр.). – Луцьк: Надстир'я-Ключі, 2015. – 214 с.
  2. Мизак Н.С. Українська Голгофа – Уманський розстріл 1941 року: Додаток до серії За тебе, свята Україно”. Книга десята. – Чернівці-Торонто: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 260 с.; іл.
  3. Масові розстріли 1941о. Історична довідка // Національний музей- меморіал жертв окупаційних режимів Тюрма на Лонцького”. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.lonckoho.lviv.ua/arhiv/masovi-rozstrily-1941
  4. Круцик Р. М. Демянів Лаз: геноцид Галичини. Жертвам комуністичного терору 19391941 рр. на Прикарпатті присвячується. — Київ : Простір, 2009. – 349 с.
  5. Павлюк І. Уманська катівня 1941 року. Історії звичайних людей з Галичини // Історична правда. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/09/25/144857/
  6. Пагіря О. Масові розстріли вязнів у тюрмах НКВС УРСР влітку 1941 року

//     Територія     терору.     –     Електронний     ресурс.     –     Режим     доступу:

http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=248

  1. Патриляк І.К., Боровик М.А. Радянізація Галичини й Волині // Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. - Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2010. – 590 с. – С.57-65.
  2. Пєцух М. Трагедія Саліни. НКВД зробило львівську шахту братською могилою // Історична правда. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/06/26/43980/
  3. Розстріли в тюрмах Західної України в 1941 р.: документи // Архів визвольного руху. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://avr.org.ua/?idUpCat=987

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь