Волонтери Рівненської громади переганяють хлопцям на передову автомобілі, а звідти забирають побиті обстрілами на ремонт

Дата: 12.10.2023 15:04
Кількість переглядів: 142

Фото без описуСпіввласник фірми PE PSHAVA S.L., котра займається міжнародними перевезеннями, Сергій Пшава з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну долучився до волонтерства. За останні два місяці нинішнього року сам особисто їздив на Донеччину – «був за шість кілометрів від лінії зіткнення, де війну і чути, й видно».

Про це пише «Волинь-нова».

«Ще з 2014-го, як тільки почалося АТО, ми налагодили контакти з військовими»

У робочому кабінеті Сергія Пшави на видному місці – волонтерська відзнака, датована ще 2020 роком. Командування військової частини А2892 «висловлює щиру подяку за вагомий внесок у справу підтримки та допомоги Збройним силам України, активну громадську позицію та небайдужість у скрутний для нашої Батьківщини час». З неї й почалася наша розмова із Сергієм Леонідовичем, котрий живе із сім’єю у селі Полапи, що належить до Рівненської громади Ковельського району, від керівництва якої й довелося почути про цього волонтера.

– До 1998 року я служив в органах внутрішніх справ, – розповідає чоловік. – А якщо конкретніше – в державтоінспекції. За станом здоров’я в 2014-му звільнився. І в тому ж році став підприємцем-перевізником. Цей бізнес обрав, зважаючи на близькість до кордону. Зразу було дві-три машини. Тепер їх уже двадцять три (фірму «Любомль-авто» ми із співвласником викупили років шість тому). По суті, як тільки почалося АТО, ми налагодили контакти з військовими, яким потрібна була допомога.

Тож, коли торік 24 лютого росія вторглася в Україну, досвід волонтерства вже  був. З приводу цього Сергій Пшава пригадує:
– Для охорони кордону з білоруссю приїхав 54-й батальйон 100-ї Волинської бригади тероборони. Військовим не було де розміститися, і я взявся вирішувати цю проблему – тим більш, що в підрозділі служили й мої колишні колеги по держ­автоінспекції. Прихисток дав їм у себе на фірмі – в нас територія велика, під охороною, є кухня. Тож облаштувалися всі тут, і вже звідси в наряди їздили. Ще до квітня нинішнього року, коли 100-ту бригаду відправили на Схід України, дехто із земляків перевівся в підрозділи, які були в зоні бойових дій. Чув, що їм потрібний транспорт, який на війні є розхідним матеріалом. Долучилися ми до вирішення цієї проблеми. Оскільки наша фірма займається міжнародними перевезеннями, то ми маємо можливість, буваючи за кордоном, купувати автомобілі. А вже звідси наші водії доставляють їх на передову. Назад везуть побиті машини, які побували під обстрілами, – ремонтуємо й відправляємо знову туди, де вони такі необхідні.

А ще, коли почалася велика війна, фірма PE PSHAVA S.L. стала перевалочною базою, куди міжнародні перевізники транспортували з-за кордону гуманітарну допомогу, яку згодом відвантажували у прифронтові регіони. А було, що й бойову техніку везли, зокрема із Сарн Рівненської області, куди вона прийшла з-за кордону, на місце призначення.

«Там, де йдуть бої, зовсім інші цінності, ніж у звичному житті в тилу»

За словами Сергія Пшави, переважно в дорогу на Схід України вирушають його водії. Тож торік він лише один раз був на Харківському напрямку, коли там уже воював дехто із земляків, котрі раніше служили в 
100-й Волинській бригаді («На жаль, багатьох уже нема серед живих»). Тим часом за останні два місяці 2023-го уже двічі їздив на Донеччину.

– У серпні ми переганяли чотири машини під Слов’янськ. Там служить родич Володя, то відвідав заодно його, – розповідає Сергій Леонідович. – І син мій, який навчається в Шацькому лісовому коледжі, їздив зі мною. Прибули, почекали, поки родич вернеться з наряду, в якому був кілька днів. Коли зустрілися, то спитав його: «Як тобі тут, Володю?» – «А як... Вернувся з позиції – і слава Богу, що не вбили!». Ці його слова дуже вразили. Тут розумієш, що кожен день може бути останнім. Тож там, де йдуть бої, зовсім інші цінності, ніж у звичному житті в тилу.

Сергій Пшава, який був за шість кілометрів від лінії зіткнення, де «війну і чути, й видно – якось фосфорна бомба, яка спалює все довкруг, розірвалася за метрів 300–400», про свої враження говорить коротко:
– Війна – це страшно. І навіть чоловікам не соромно в цьому зізнатися.

Такі  підприємці, як і Сергій Пшава,  скидаються грішми, розуміючи, що в час війни по-іншому не можна: ти або служиш у ЗСУ, або допомагаєш тим, хто воює за Україну.

Коли мова зайшла про те, як дружина ставиться до його поїздок на Схід України, де небезпечно, волонтер сказав:
– Свариться… А ще як почула, що син заявив: «Я, тату, з тобою теж поїду!» – то довелося заспокоювати її, нібито будемо далеко від зони бойових дій. Правду дружина дізналася, коли ми вже повернулися додому.
У серпневу поїздку на Слов’янськ вирушили батько й син Пшави, а також їхній односельчанин Іван Цвид, котрий раніше був на війні, але вже звільнився за сімейними обставинами й зараз працює на фірмі міжнародних перевезень.  («Захотів Іван відвідати побратимів, як почув, куди їду»). А у вересні до них долучився ще й Володимир Івасів із міста Володимира, котрий до демобілізації за станом здоров’я воював на Сході України. Цього разу гнали автомобіль на Ямпіль, де земляки боронять Україну. Щоб придбати транспорт, потрібні кошти. А вони з неба не падають. На жаль, на другому році боротьби з агресором люди вже трохи видихлися. І якщо на початку повномасштабного вторгнення росії необхідну суму можна було зібрати швидше, то тепер із цим тяжче. Тож, аби прискорити вирішення проблеми, такі  підприємці, як і Сергій Пшава,  скидаються грішми, розуміючи, що в час війни по-іншому не можна: ти або служиш у ЗСУ, або допомагаєш тим, хто воює за Україну.

– Ще торік в кінці лютого, – розповідає Сергій Леонідович, – пішли служити добровольцями брати Сергій і Борис Солом’янюки, В’ячеслав Остапчук, які працюють на фірмі. Перш вони були в теробороні на кордоні з білоруссю, а потім – на Запорізькому напрямку. По можливості допомагали й допомагаємо їм. Сергій, до речі, отримав поранення, він вдома на реабілітації. Борис теж потрапив під обстріл – лікувався в госпіталі міста Дніпра. Остапчук весь час у строю.

А вже сам Сергій Солом’янюк (родом він із села Машів, а живе у Любомлі), до якого згодом зателефонувала, розповів, що працює на фірмі міжнародних перевезень з часу її заснування. Тож коли пішов служити – відчував турботу: «І спальника дали, і харчі передавали, коли ще з ними було скрутно». Поранений чоловік був під селом Роботине на Запоріжжі – мав контузію, ушкодження вуха. Як висловився, ще Бог милував, тож «скоро знов на передову»...

 


« повернутися до розділу «Новини»

Код для вставки на сайт

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь