«Щоб наша громада стала простором для можливостей»
П’ять років — це достатньо, щоб побачити результати, але замало, щоб зупинятися. Саме стільки часу минуло відтоді, як Рівненську сільську раду очолив Юрій Фініковський. За цей період територіальна громада пережила і виклики, і злети, і моменти, коли спільні рішення визначали майбутнє кожного мешканця. Ми зустрілися з керівником самоврядного органу, щоб підсумувати пройдений шлях, поговорити про те, що вдалося, що ще потребує зусиль, і яким він бачить розвиток громади у найближчі роки. Відверті відповіді, чесний погляд і плани на майбутнє — у нашому інтерв’ю.
— Юрію Миколайовичу, ваша каденція припала, образно кажучи, на шлях від кризи до кризи, адже перші півтора року тривала пандемія коронавірусу, далі розпочалася війна, яка, на жаль, триває й досі. Цілком природно, що все це суттєво скоригувало плани, з якими ви йшли на вибори. Зважаючи на ці фактори, що із запланованого вдалося втілити у життя?
— На момент, коли обійняв посаду, мали суттєве зменшення доходів бюджету: мінус 6-7 мільйонів гривень ПДФО з доходів працівників тих підрозділів митної служби, які працюють на території громади — у МАПП «Ягодин», таким же був недобір і від акцизу на пальне. Довелося шукати шляхи і можливості поповнення казни. Та все ж зробити вдалося чимало. Наша громада — єдина в Україні, яка забезпечує безкоштовне харчування для вихованців садочків і шкіл усіх категорій. Пакунок школяра для першокласників — теж наша ідея. Провели капітальні і поточні ремонти понад 40 комунальних вулиць і доріг. Перекрили аварійні дахи дитячих садочків в селах Полапи і Столинські Смоляри, будинок культури с.Забужжя, модернізували харчоблоки, класні кімнати, суттєво оновили матеріальну базу (закупили нові шкільні автобуси, оновили спортивну інфраструктуру тощо) дошкільних закладів та закладів ЗЗСО.
У центрах старостинських округів звели нові павільйони для торгівлі, у багатьох селах громади облаштували нові паркові зони з дитячими майданчиками. Розпочали масштабні роботи з розчищення кладовищ громади, відремонтували меморіальні комплекси. Почали працювати секції з дзюдо та футболу, створили нові спортивні простори для молоді громади. Провели благоустрій рекреаційних зон на озерах у селах Гуща та Новоугрузьке, вирішили питання з підтопленнями приватних обійсть завдяки масштабним меліораційним роботам.
Матеріально підтримуємо жителів громади, які потребують лікування, операцій, забезпечуємо доплати педагогічним працівникам, технічному персоналу наших освітніх закладів. Вирішили проблему із поганим мобільним зв’язком в окремих селах, вдалося створити нові робочі місця завдяки тому, що у громаду зайшли нові суб’єкти господарювання. Зуміли переформатувати роботу із земельним фондом громади, який сьогодні працює і приносить додаткові надходження і багато іншого.
— Над яким проектами ведеться робота зараз?
— Почну з розбудови МАПП «Ягодин». Свою частину роботи ми вже виконали — йдеться про виділення земельних ділянок, затвердження відповідних технічних документацій. Нині у справу включилася держава у співфінансуванні з Євросоюзом.
Ще один проект — дорога Борове — Сокіл, яка дозволила б забезпечити пряме з’єднання центру громади з Полапівським старостинським округом: ми свою ділянку зробили, лісівники, з якими була домовленість — на жаль, поки не встигли. На сьогодні вони провели тендер і до 30 квітня наступного року мають ці роботи завершити.
Запроектовано низку робіт з оновлення дорожньої, спортивної інфраструктури, утеплення фасадів навчальних закладів, перекриття окремих об’єктів соціальної сфери.
Працюємо з інвесторами, які займаються ягідництвом (малина, лохина) з тим, щоб у перспективі на території громади налагодити заморозку продукції. Це стимулювало б наших жителів працювати на місцях, а не шукати щастя по світах. Також незавершеним проектом наразі лишається створення великого індустріального парку з логістичним напрямком — щоправда, нині тривають переговори з цього приводу.
— Один із проектів, який не вдалося втілити — ветеранський кемпінг на березі озера Новоугрузьке. Чи вдалося знайти альтернативне фінансування після того, як припинилася діяльність USAID?
— Нагадаю, цей проект вийшов у фінал міжнародного конкурсу і мав дуже непогані шанси на перемогу. Однак, після перемоги Дональда Трампа США згорнули низку програм, у тому числі й ту, за рахунок якої планувалося фінансування нашого ветеранського кемпінгу. Створення такого об’єкта на березі озера є справді важливим і перспективним кроком. Наразі ми активно шукаємо додаткові можливості для фінансування: спілкуємося як із міжнародними донорами, так і з представниками українського бізнесу. Паралельно удосконалюємо концепцію проекту — і змістовно, і шляхом залучення нових партнерів, адже розуміємо, що ця ініціатива має потенціал стати не просто зоною відпочинку, а й простором для реабілітації, взаємодії та розвитку ветеранських спільнот. Впевнений, що нам вдасться втілити цей задум, навіть якщо доведеться обрати інший шлях.
— Які зараз джерела наповнення бюджету і показники?
— Упродовж перших десяти місяців цього року Рівненська сільська громада перевиконала бюджет на 56 мільйонів гривень. Такий результат став можливим насамперед завдяки ефективнішому управлінню наявними ресурсами. Ми продовжуємо інвентаризацію земель і передаємо вільні ділянки в оренду через електронні аукціони. Завдяки прозорим торгам громада отримує додаткові доходи, а фермери — легальні та стабільні умови для роботи.
Також ми послідовно підтримуємо місцевий бізнес і розвиваємо співпрацю з інвесторами, серед яких є й внутрішньо переміщені особи, які переїхали, започаткували власну справу та створюють нові робочі місця.
У результаті навіть цього року в нас з’являються нові підприємства й ФОПи, що свідчить про те, що Рівненська громада стає комфортним та привабливим середовищем для розвитку малого й середнього бізнесу.
— Нині одне з головних завдань — підтримка нашого війська. Рівненська громада завжди була серед тих, хто виділяв значну частину коштів на потреби захисників. Розкажіть детальніше, будь ласка.
— Загалом на потреби захисників було виділено 50 мільйонів гривень. Зрозуміло, що перевагу надаємо тим підрозділами, де служать наші земляки. Серед них підрозділи — 3-ї штурмової бригади (тепер — корпус), військові 93-ї, 14-ї, 100-ї, 63-ї, 47-ї, 155-ї ОМБр, 6 Волинського прикордонного загону, 68-й ОЄбр, 25 й ОПДБр, 38 ОБрМП, 204 БрТА, 39-го ЗРП та інші. Допомогу ЗСУ надаємо різними способами. Один із них — субвенції: військові частини звертаються до нас з офіційними запитами і на сесії ми виділяємо їм прямі кошти, на які вони самі купують собі необхідну техніку чи засоби.
Ще один шлях — закупівля сільською радою та передача на баланс частин ЗСУ квадрокоптерів, систем РЕБ, зарядних станцій та пристроїв, систем Starlink тощо. Тут, звісно, є одне зауваження, оскільки не всі частини, де сьогодні проходять службу наші земляки, готові працювати таким чином. І ніби з одного боку ми маємо змогу допомагати, однак військові підрозділи не завжди готові приймати ці речі офіційно, мотивуючи це бюрократичними моментами. В таких випадках виникає логічне питання: що у нас сьогодні дорожче: людське життя чи макулатура? Тут, очевидно, потрібна дієва реформа від Міністерства оброни України.
Ще один спосіб підтримки, який практикуємо — закупівля та передача необхідних речей для військових-односельчан за позабюджетні кошти. Доброю традицією стала добровільна здача коштів працівниками сільської ради, галузей освіти та культури, проведення благодійних спортивних заходів, ярмарків тощо. Це ресурс, який допомагає нам оперативно закривати ті чи інші запити земляків, які потребують допомоги.
Зауважу, що в нашій громаді діє програма матеріальної підтримки населення. Окремий її блок спрямований на мобілізованих жителів та членів їх сімей. Так, військові можуть отримати одноразову щорічну допомогу (5 тис. грн.), допомогу при пораненні (10-30 тис. грн.), на реабілітацію (до 200 тис. грн.) та ін. Цьогоріч на ці виплати спрямували уже понад 2 мільйони гривень.
— Які місцеві проблеми для сільської ради сьогодні є найбільш актуальними?
— Сьогодні основний пріоритет — це допомога військовим-землякам та підтримка членів їх родин. Разом з тим не забуваємо, що на території громади функціонує ряд установ та організацій: школи, садочки, заклади культури, медицини, соціального обслуговування, місцева пожежна охорона, комунальне господарство. Усі вони потребують фінансової підтримки, щоб мати можливість нормально функціонувати. Не забуваємо також про благоустрій в населених пунктах. Ми прагнемо зберегти баланс. Підтримуємо ЗСУ і паралельно плануємо розвиток громади. Як і в більшості українських громад, наші основні виклики сьогодні безпосередньо спричинені війною. Насамперед це скорочення кількості населення: частина мешканців виїхала за кордон, а на фронті, на жаль, маємо непоправні втрати. Друга проблема — брак інвестицій, адже бізнес у воєнний час обережно ставиться до вкладень, а ресурси, які могли б піти на розвиток, ми змушені спрямовувати на підтримку оборони. Третій виклик — це загальна невизначеність, у якій живе кожен. Та попри все, ці труднощі блякнуть у порівнянні з головним — людськими втратами.
— Якою бачите Рівненську громаду у майбутньому?
— Насамперед — перспективною: успішною, сильною, з багатьма потужними підприємствами, розбудованим найбільшим пунктом пропуску в Україні «Ягодин», щасливими людьми, які живуть під мирним українським небом! Прагну, щоб громада була простором можливостей для кожного — місцем, де комфортно працювати, навчатися й виховувати дітей. Це має бути територія, що впевнено рухається вперед, залучає інвесторів, підтримує ініціативи мешканців та зберігає свою унікальну самобутність. Вірю, що завдяки спільній праці та взаємній підтримці вдасться втілити таке бачення в реальність.
(Газета «Наше життя», 2 грудня 2025 року).
